Зрілий відлюдник і молода туристка

Новий вік зустрів мене не офісним планктоном, а повним відлюдником. Сороківник стукнув, і я зрозумів: місто випило мене досуха. Розлучення, похорони батьків, продаж квартири — і ось я вже купую напівзанедбану хату в тайговому селі, загубленому на картах із позначкою «до найближчого житла 80 км». Село колись гриміло ліспромгоспом, але в 90-ті все зачахло, і тепер тут жило щонайбільше десяток стариків-пенсіонерів. І я — колишній інженер-електрик, який вирішив, що ведмеді куди зрозуміліші за людей.

Хату я відновив сам. Перебрав зруб, заново проконопатил мохом, поставив піч з лежанкою, провів світло від бензогенератора в сараї. Генератор той, до речі, я переробив під газ, бо притяг із «великої землі» кілька балонів пропану. Для зв’язку — супутниковий телефон, закріплений на підвіконні в строго визначеному місці: тільки там, у вузькому секторі між двома соснами, супутник ловив сигнал. Інтернету не було, радіо ловило тільки «Маяк» ночами, і це був абсолютний кайф.

Життя йшло розмірено. Вранці — обхід володінь, перевірка силків, колка дров. Вдень — теслярські роботи або риболовля на річці. Ввечері — гасова лампа і книги, які я брав у сільській бібліотеці (напівзгнилий будинок із парою тисяч томів, покинутих тими, хто виїхав). Влітку в цих краях душно й гидотно, зате серпень — оксамитовий сезон: мошка сходить нанівець, вода в річці ще тепла, але ночі вже холодні, ядрені.

Того вечора я топив баню. Баня в мене знатна: зруб на березі річки, панорамне вікно зі старого парникового плексигласу, вмуроване прямо в стіну. Поки протоплював каменку, насолоджувався заходом: сонце сідало за річку, забарвлюючи воду в густий вишневий колір. Від села долинав лай собак — старики лягали спати рано. Я роздягнувся догола (навіщо одяг, якщо кругом ні душі?), взяв віник і пішов паритися.

Вийшов я через годину — розпарений, червоний, щасливий. Загорнувся в лляну простирадло, сів на ґанок бані й закурив. Тиша дзвеніла. Я дивився на зорі, які починали проступати на темніючому небі, і думав, що цей день — ще одна ідеальна цеглинка в стіні мого спокою.

І раптом — тріск гілля за банею. Звір? Ведмеді цього року обнагліли. Я насторожився, потягнувся за сокирою, що стояла біля входу. Але почув не звіриний рик, а людське схлипування і здавлений мат.

На галявину перед банею вийшла дівчина. Молода, років двадцяти п’яти, у яскравій туристичній куртці, з величезним рюкзаком за плечима і палицями для скандинавської ходьби. Побачивши мене — босого, в одному простирадлі, з сокирою в руці, — вона завмерла і гучно ковтнула.

— Вибачте, — голос тремтів, — я заблукала. Навігатор здох, телефон теж. Я три дні по лісу кружляю.

Я придивився. Під ліхтарем, що висів над дверима бані, було видно: обличчя осунулося, на щоці подряпина, губи обвітрені. Одяг дорогий, але вже брудний, місцями порваний. Міська штучка, яка явно не розраховувала на тайговий екстрим.

— Заходь, — кивнув я в бік хати. — Зараз чай поставлю.

Вдома я посадив гостю на лавку і зайнявся піччю. Вона сиділа мовчки, оглядаючи моє житло: грубо збитий стіл, полиці з книгами, колекція старих гасових ламп, генератор у кутку. Я запалив пару горілок, і в хаті стало затишно. Поставив чайник із тайговим збором: іван-чай, смородиновий лист, трохи звіробою. Дістав тушонку, хліб, солоні огірки з погреба.

— Їж, — сказав я, підсуваючи миску. — Потім розповіси.

Звали її Аліса. Маркетолог із Москви. Захопилася модним «диким туризмом», купила супутниковий навігатор, побудувала маршрут через глухі села — і пропала. Акумулятор навігатора здох у найневідповідніший момент, телефон розрядився ще першого дня, а карта паперова, яку вона сунула в рюкзак «на всякий випадок», виявилася безкорисною.

— Я думала, помру, — вона запивала тушонку чаєм і ковтала сльози. — Там, у лісі, так страшно вночі. Гілки тріщать, хтось ходить…

— Ходить, — погодився я. — Тут звірини багато. Але ти правильно на дим вийшла, молодець.

Поступово вона заспокоїлася. Я налив їй стопку настойки на кедрових горішках — для зігріву і зняття стресу. Вона випила, закашлялася, але порожевіла. Я розглядав її. Аліса була гарна тією особливою міською красою, яку рідко зустрінеш у селі. Стрижка каре, пофарбована в попелястий блонд, уже відросла біля коренів, але це надавало їй природності. Нігті — залишки манікюру, обломані в поході. Очі зелені, великі, з почервонілими від утоми білками. Фігура — спортивна, піджара, але з м’якими жіночими округлостями, які не приховувала брудна термобілизняна кофта.

— Мені потрібно подзвонити, — сказала вона. — У вас є зв’язок?

— Супутниковий телефон. Але зараз не ловить, він тільки в певний час і при ясному небі працює. Завтра о дев’ятій ранку спробуємо.

— Завтра… — вона зітхнула. — А що мені робити сьогодні?

— Митися, — я кивнув на вікно, за яким темнів силует бані. — Баня ще тепла, води наношу. А потім спати.

Я наносив води, розпалив каменку заново, повісив чистий рушник. Аліса дивилася на мене з сумнівом:

— А ви?..

— Я вже мився. Йди сама, не бійся. Я поки постелю.

Вона пішла. Я чув, як плескається вода, і уявляв, як вона миється в моїй бані, серед запахів березового віника і дьогтьового мила. Член напружився, але я відігнав думки. Дівчинка три дні блукала по лісу, вона на межі істерики. Не час.

Постіль я приготував одну — свою. Лежанка біля печі широка, на двох місця вистачить. Сам улаштувався б на лавці, але там холодно: вночі температура впала до семи градусів, а топити всю ніч я не збирався. Вирішив, що ляжемо разом, але без дурниць.

Вона повернулася в простирадлі, яку я залишив. Банний жар розморив її: щоки розчервонілися, волосся, вологе після миття, завивалося на кінцях. Моя стара сорочка, яку я їй дав, доходила до середини стегна. Під нею — нічого, її термобілизна висіла на мотузці біля печі.

— Господи, як добре, — видихнула вона, сідаючи на край лежанки. — Я вже забула, що таке гаряча вода.

— Звикай заново, — я подав їй кухоль із залишками чаю. — Як ноги? Не стерла?

— Стерла, — вона поморщилася. — Але я пластиром заклеїла ще першого дня. Зараз уже не боляче.

Я кивнув на лежанку:

— Лягай до стінки, там тепліше. Я з краю ляжу.

Вона завагалася на секунду, але кивнула. Ми вляглися під кожух, і я погасив лампу. У темряві стало чути, як потріскують вуглі в печі і як вітер шелестить сухим листям за вікном. Аліса лежала мовчки, але я відчував, що вона не спить.

— Страшно? — запитав я.

— Ні. Дивно. Я три дні мріяла про безпеку — і ось вона. Навіть не віриться.

— Ти в безпеці, — я поклав руку їй на плече, трохи стиснув. — Спи.

Вона зітхнула, присунулася ближче і вткнулася носом у моє плече. Я відчував тепло її тіла, запах чистого волосся і чогось невловимо жіночого, що не могли заглушити ні баня, ні чужа сорочка. Член знову напружився, але я змусив себе думати про розклад перевірки генератора і кількість дров на зиму. Допомогло.

Вночі я прокинувся від того, що Аліса вовтузилася. Вона притискалася до мене все щільніше, її дихання стало переривчастим.

— Замерзла? — прошепотів я.

— Ні… Тобто так… Трохи…

Я обійняв її міцніше, і вона раптом пригорнулася до мене всім тілом. Її рука ковзнула по моїх грудях, животу, опустилася нижче і наткнулася на мій стояк. Я не спав, і приховати це було неможливо.

— Це я? — запитала вона пошепки.

— Ти, — чесно відповів я. — Але це не означає, що я щось буду робити.

— А якщо я хочу?

— Ти три дні по лісу йшла. Ти втомилася. Вранці можеш пошкодувати.

— Я доросла дівчинка, — у її голосі прорізалася сталь. — І я знаю, чого хочу.

Вона залізла на мене зверху, уперлася колінами в матрац. Сорочка задралася, і в темряві я розрізнив її оголені стегна. Вона нахилилася і знайшла мої губи. Поцілунок був довгий, жадібний, наче вона намагалася через дотики довести собі, що жива. Я відповідав, але не форсував. Вона сама вела.

— Ти не уявляєш, як я злякалася, — шепотіла вона між поцілунками, — Там, у лісі. Я думала, що помру сама. Що мене ніхто не знайде. А ти тут, такий… сильний.

Її долоня обхопила мій член. Пальці були прохолодні, але рухи впевнені. Вона не була невинною дівчинкою — десь, у минулому міському житті, вона отримала свій досвід. Але зараз, у цій тайговій хаті, під кожухом, на печі, це було інше. Первісне. Справжнє.

— У тебе є презервативи? — запитала вона.

— Є. В аптечці.

Вона сіла на ліжку, і я потягнувся до полиці. У світлі вуглів знайшов упаковку. Аліса взяла презерватив, розкрила зубами і обережно, але вміло розкатала по стволу.

— Я хочу тебе, — сказала вона. — Просто. Без зобов’язань.

Вона опустилася на мене. Я увійшов у неї повільно, і вона застогнала, закинувши голову. У напівмороку її силует здавався намальованим вугіллям: вишуканий вигин шиї, ключиці, груди з твердими сосками, що поблискують у світлі печі. Вона почала рухатися — спочатку боязко, потім все впевненіше, знаходячи свій ритм. Я поклав руки їй на стегна, допомагаючи. Член ковзав у ній туго, і я відчував кожну складочку всередині, кожне скорочення м’язів.

— Як добре, — шепотіла вона. — Як же добре…

Вона кінчила швидко і бурхливо — видно, напруга останніх днів вимагала виходу. З криком, який перейшов у здавлений шепіт, вона впала мені на груди. Я перевернув її на спину і продовжив рухатися, вже сам задаючи темп. Вона обхопила ногами мою талію, притиснулася лобком до мого лобка, і я відчув, що вона знову на межі.

— Давай, — видихнула вона. — Кінчай у мене. Я хочу.

Я кінчив з риком, якого сам від себе не очікував. Член запульсував, вистрілюючи сперму в резервуар презерватива, але Аліса стиснула мене всередині так сильно, що, здавалося, латекс не витримає. Я впав поруч, переводячи дихання.

— Жива, — прошепотіла вона. — Я жива.

Вранці я прокинувся раніше. Аліса спала, згорнувшись калачиком під кожухом, її обличчя було спокійним. Я обережно встав, розтопив піч, поставив чай. Вийшов на ґанок. Сонце піднімалося над річкою, обіцяючи ще один ясний, теплий день. Я докурив сигарету і повернувся в хату.

Аліса сиділа на ліжку, загорнувшись у простирадло. Побачивши мене, вона зніяковіло усміхнулася:

— Доброго ранку.

— Доброго. Як самопочуття?

— Прекрасно, — вона потягнулася. — Чесно. Я так добре не спала вже рік.

— Чай на столі. Я зараз зв’язок налагоджу.

Супутниковий телефон спрацював із третьої спроби. Аліса подзвонила батькам, потім у МНС, щоб її зняли з розшуку. Виявилося, її вже шукали. Я продиктував координати села, домовився, що за нею приїдуть до вечора. Весь день був у нашому розпорядженні.

Ми снідали на ґанку бані. Я посмажив яєчню з беконом, зробив бутерброди з брусничним варенням. Аліса сиділа навпроти мене в моїй сорочці і трусах, які я їй позичив. Її одяг сох на мотузці після ранкового прання.

— А чим ти взагалі тут займаєшся? — запитала вона, обводячи поглядом господарство.

— Живу. Рибалку, полювання по дрібницях, будую потроху. Книжки читаю. Думаю.

— І не нудно?

— Нудно — це коли в пробці стоїш, — усміхнувся я. — Або коли на нараді сидиш і слухаєш маячню про KPI. А тут не нудно. Тут по-іншому.

— А жінки?

— Що жінки?

— У тебе вони бувають?

— Раз на півроку в райцентр їжджу за продуктами. Там є одна вдова, ми іноді зустрічаємося. Але це так, фізіологія.

Аліса замовкла, дивлячись на річку. Потім повернулася до мене:

— А вчора — теж фізіологія?

— Ні. Вчора — інше. Ти сама прийшла до мене. Я не відмовляюся, але й не планував.

— Я знаю. Я не в претензії. Я вдячна.

Вона встала, підійшла до мене і сіла на коліна. Моя сорочка задралася, відкривши стегна. Я поклав долоню на її голу попу — пружну, прохолодну зранку.

— Хочеш ще? — запитала вона.

— Хочу.

— Тоді пішли в дім.

Вдень ми кохалися вже не так люто, як уночі. Аліса хотіла спробувати все, що можна в моєму скромному побуті. Я дістав банне масло, і вона зробила мені масаж члена, сидячи на лежанці. Я відповів кунилінгусом, розклавши її на столі. Її запах був терпким, з нотками бані і дикого бажання. Вона кінчила мені в рот, стиснувши мою голову стегнами і кричачи на весь голос — благо, в селі ніхто не почує.

— А анальний секс? — запитала вона, коли ми відпочивали, лежачи на кожусі.

— У мене вазелін є.

— Невже? — вона засміялася.

— Господарство, — пояснив я. — Вазелін від тріщин на руках. Але для тіла теж підійде.

Вона встала раком на лежанці, вигнувши спину. Я змастив пальці і почав обережно розм’якшувати її анус. Вона застогнала, подаючись назад. Коли я увійшов, повільно, сантиметр за сантиметром, вона заплющила очі і завмерла.

— Боляче? — запитав я.

— Ні… Вже ні. Рухайся.

Я рухався повільно, даючи їй звикнути. Потім, коли вона почала сама підмахувати, прискорився. Анальна тіснота зводила з розуму. Я почувався пацаном, готовим кінчити в будь-яку секунду, але тримався, згадуючи все ту ж біквадратну формулу. Аліса кінчила без дотиків до клітора — просто від руху в другій дірочці.

— Боже, — прошепотіла вона, коли я вийшов. — Я ніколи так не кінчала. Ніколи.

— Значить, я перший?

— У цьому сенсі — так. Перший, з ким так добре.

Я сів на край лежанки, вона влаштувалася в мене на колінах, обійняла за шию. Ми сиділи мовчки, дивлячись у вікно на річку.

— Я не хочу їхати, — сказала вона раптом.

— Треба. Тебе чекають. Батьки, робота, друзі.

— А ти? Ти мене будеш чекати?

— Я буду тут, — відповів я. — Якщо захочеш — приїдеш. Тільки навігатор заряджай заздалегідь.

Вона засміялася і поцілувала мене в губи. Довго, ніжно, без тваринної пристрасті, але з теплотою, якої не було минулої ночі.

Увечері приїхала машина МНС. Двоє суворих мужиків із рацією і картами, здивовані тим, що зникла москвичка знайшлася в глухому селі у дивного відлюдника. Аліса одяглася в уже висохлий одяг, зібрала рюкзак і вийшла на ґанок.

— Дякую, — сказала вона. — За все.

Я кивнув. Вона обійняла мене, швидко чмокнула в щоку і пішла до машини. Уже біля дверей обернулася:

— Я приїду. Чесно.

Я стояв на ґанку і дивився, як УАЗик зникає за поворотом лісової дороги. Село знову поринуло в тишу, тільки собаки брехали десь удалині. Я закурив, дивлячись на захід. Осінь обіцяла бути теплою.

А в хату я повернувся не відразу. Спочатку сходив у баню — змити запах її тіла, який ще тримався на моїй шкірі. А потім довго сидів на ґанку і дивився на зорі. І думав про те, що самотність — штука хороша, але іноді й їй потрібен перерву.