Сороміцьке обстеження простати

— Заповніть, будь ласка, анкету, — голос реєстраторки звучав рівно, майже механічно. — Лікар прийме вас за кілька хвилин.

Я кивнув, узяв планшет і опустився в холодне шкіряне крісло. Приватна клініка, у яку я записався за рекомендацією, справляла дивне враження: дорого, стерильно, майже безлюдно. У повітрі пахло антисептиком і чимось солодкуватим, що нагадувало лікарський сироп.

Питання в анкеті були найзвичайнісінькими. Вік, хронічні захворювання, алергії, перенесені операції. Єдине, що збентежило — останній пункт: «Ставлення до медичних маніпуляцій, пов’язаних з обстеженням урогенітальної сфери». Я ніяково поставив галочку навпроти «нейтральне», намагаючись не думати, як це виглядає збоку.

— Олександре? — пролунав голос.

Я підняв очі. Переді мною стояла жінка років тридцяти п’яти, строга, в білосніжному халаті поверх темно-синьої сорочки. Волосся зібране в тугий пучок, на обличчі — ні тіні усмішки. У руці вона тримала планшет, на якому, очевидно, була моя карта.

— Ходімо, — сказала вона, не чекаючи відповіді.

Я слухняно рушив за нею довгим світлим коридором. Підбори лікарки стукали по глянцевій плитці, і цей розмірений звук чомусь підсилював моє невиразне занепокоєння.

Кабінет виявився просторим, але безликим. Кушетка, застелена одноразовим простирадлом, стійка з інструментами, ширма, скляна шафа з препаратами. Пахло спиртом і латексом.

— Роздягайтеся, — кинула лікарка, не обертаючись. — Верхній одяг залиште на стільці, усе інше зніміть. Надягніть ось це.

Вона простягнула мені складену одноразову накидку з тонкого блакитного матеріалу. Та була настільки короткою, що ледве прикривала стегна.

Я вийшов за ширму і почав роздягатися, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі. Холодне повітря торкалося оголених плечей і спини, тканина накидки неприємно шелестіла при кожному русі.

— Сідайте на кушетку, — промовила лікарка.

Я вийшов з-за ширми, притримуючи накидку обома руками. Лікарка подивилася на мене оцінювально, як на предмет.

— Проходьте, не затримуйте.

Я сів. Накидка задралася, і я відчув, як холодна шкіра кушетки торкається задньої поверхні стегон.

— Спочатку базовий огляд, — продовжила жінка. — Відкрийте рот, покажіть язик, заплющте очі, подивіться вліво, вправо, стежте за пальцем.

Вона проводила маніпуляції швидко і впевнено, не даючи часу на зайві роздуми. Потім приклала стетоскоп до грудей, спини, попросила дихати глибше. Я відчував, як прохолодна мембрана ковзає по шкірі, як пальці лікарки притискають її до ребер.

— Тиск.

Манжета стягнула плече. Лікарка мовчки дивилася на цифри, щось відзначила в карті.

— Лягайте на спину. Ноги зігніть у колінах, стопи на кушетці.

Я ніяково перевернувся, намагаючись утримати накидку на місці, але вона все одно сповзла вгору, оголюючи стегна. Лікарка встала між моїх ніг.

— Зараз мені необхідно оглянути пахову ділянку. Опустіть накидку вниз.

Я підкорився. Холодне повітря обпекло шкіру. Член, стиснутий від сорому і прохолоди, здавався маленьким і беззахисним.

Лікарка натягнула латексні рукавички. Пролунав характерний клац, коли гума обхопила зап’ясток.

— Очікувана реакція організму — скорочення, — пояснила вона, торкнувшись пальцями нижньої частини живота. — Не напружуйтеся, це ускладнює огляд.

Її пальці пробігли по шкірі, відсуваючи калитку, піднімаючи член. Рухи були діловими, відстороненими, від чого сором ставав ще гострішим.

— Усе в нормі, — промовила вона, не звертаючись до мене.

Потім вона взяла зі стійки шприц і ампулу.

— Це препарат для зняття м’язової напруги, — промовила вона, відламуючи кінчик ампули. — Невеликий укол внутрішньом’язово. Не рухайтеся.

Голка ввійшла в стегно. Я здригнувся, але стримався. Майже одразу по тілу розлилося дивне тепло, голова стала легкою, а ноги — ватяними.

— Розслабтеся, — проговорила лікарка. — Зараз почнеться детальніше обстеження.

Я спробував підвестися, але тіло не слухалося. Руки і ноги стали важкими, ніби налитими піском. Паніки не було — навпаки, мене огорнув дивний спокій.

— Ви мене чуєте? — запитала лікарка.

— Так, — мій голос пролунав глухо, як крізь подушку.

— Добре. Вставати не потрібно. Просто лежіть.

У цей момент двері кабінету відчинилися, і всередину увійшла друга жінка — трохи старша, в халаті, накинутому поверх темно-бордової сукні. У руках вона тримала металевий лоток з інструментами.

— Процедурна медсестра, — представила її лікарка. — Буде асистувати.

Медсестра мовчки кивнула, поставила лоток на столик біля кушетки і стала в мене за головою. Я не бачив її обличчя, тільки відчував присутність.

— Тепер огляд передміхурової залози, — оголосила лікарка буденним тоном. — Для цього вам потрібно лягти на бік, коліна притягнути до грудей.

— Я… я не впевнений, що мені це потрібно, — проговорив я, відчуваючи, як язик заплітається.

— Ваша думка в цьому випадку не відіграє ролі, — відрізала вона. — Медична необхідність продиктована вашими ж скаргами.

Я не пам’ятав, щоб скаржився на щось подібне. Але сперечатися не було сил — тіло обм’якло ще сильніше, і жінка сама перевернула мене на бік, підтягнувши коліна до грудей.

Накидка остаточно сповзла. Я лежав повністю оголений, зігнутий, із сідницями, відкритими для огляду. Холодне повітря торкалося найінтимніших місць, і від цього по шкірі бігли мурашки.

— Гель, — промовила лікарка.

Я почув, як медсестра видавлює вміст тюбика. Потім холодна слизька маса торкнулася ануса. Я смикнувся, але ноги не слухалися.

— Спокійно, — голос лікарки був твердим. — Перша фаза — зовнішній огляд, потім пальпація.

Її палець у рукавичці почав повільні кругові рухи, розподіляючи гель. Я заплющився, відчуваючи, як жар приливає до обличчя. Це було принизливо — лежати так, безпорадно, перед двома незнайомими жінками, які розглядають моє тіло з холодним інтересом.

— Сфінктер у нормі, — прокоментувала лікарка.

Потім палець почав проникати всередину. Повільно, невідворотно, долаючи опір. Я вчепився в край кушетки, намагаючись не застогнати.

— Не стискайтеся. Дихайте рівно.

Палець ковзнув глибше, намацуючи щось. Раптом мене пронизало гострою, дивною хвилею — не біль, а радше електричний розряд, що віддався в животі й паху. Я втягнув повітря крізь зуби.

— Реакція нормальна, — зауважила лікарка все тим самим рівним голосом. — Переходимо до наступного етапу.

Вона вийняла палець, і я відчув, як тіло обм’якає в дивному полегшенні. Але це була лише передишка.

— Медсестро, інструмент.

Я почув металевий дзвін. Потім краєм ока побачив, як медсестра простягає лікарці щось блискуче — довгий сталевий предмет із заокругленим кінцем.

— Це ректальний зонд, — сказала лікарка. — Необхідний для точнішої діагностики.

— Зачекайте, — прошепотів я, але язик ледве ворушився.

Зонд був холодним і гладким. Він увійшов повільно, але глибше, ніж палець. Я відчув, як сталь розсуває мене зсередини, як гель стікає по внутрішній стороні стегна.

— Стискайте, — скомандувала лікарка.

Я підкорився.

— Тепер розслабте.

Я знову підкорився. Сором був настільки сильним, що я готовий був провалитися крізь кушетку. Але водночас усередині росло щось іще — темне, пекучи, незнайоме. Збудження, змішане з безпорадністю.

Медсестра мовчки спостерігала за мною. Я відчував її погляд на своєму потилиці, шиї, спині.

— Реакція пацієнта хороша, — промовила вона вперше. — Можемо продовжувати.

— Так, — погодилася лікарка. — Крупний зонд.

Я почув, як міняють інструмент. Цього разу зонд був товщий, важчий, холодніший. Лікарка вводила його без поспіху, приноровлюючись до ритму мого дихання, при цьому одна її рука давила на низ живота.

— Ось тут, — вона натиснула сильніше, і мене знову пронизав той самий розряд, тільки сильніше, глибше, віддаючись у члені.

Я не стримав стогону. Обличчя палало.

— Голосовий контроль, — відзначила вона. — Норма.

У цей момент медсестра обійшла кушетку і стала в мене перед обличчям. Я побачив її ноги в темних панчохах, поділ сукні, білу рукавичку на руці.

— Відкрийте рот, — промовила вона.

— Навіщо? — видушив я.

— Ротовий термометр, — відповіла лікарка за неї. — Необхідно зафіксувати загальні показники.

Медсестра, не чекаючи згоди, взяла мене за підборіддя і змусила відкрити рот. Я відчув холодний гладкий пластик, який ліг на язик, притиснувши його вниз. Потім вона зафіксувала мою голову, притиснувши до кушетки.

— Не змикайте зуби, — промовила вона. — Інакше процедура буде довшою.

Термометр дзижчав тихо, відраховуючи час. Я відчував, як слина накопичується в роті, як зонд усередині мене злегка повертається, і кожен його рух віддається тремтінням у стегнах.

У якийсь момент лікарка вийняла зонд, і я ледве не застогнав від раптової порожнечі. Але полегшення знову виявилося коротким.

— Наступна процедура — ректальна стимуляція із забором біоматеріалу, — промовила вона.

Я хотів запитати, що це означає, але термометр все ще був у мене в роті, і я зміг тільки промимрити.

— Помовчте, — сухо кинула медсестра.

Щось нове торкнулося входу. М’яке, але пружне. Силікон? Латекс? Я не міг розгледіти. Але коли воно ввійшло всередину, я зрозумів — це був фалоімітатор. Гладкий, із загнутим кінцем, він заповнював мене інакше, ніж зонд. Не металево-бездушно, а… наполегливо, глибоко.

Лікарка почала рухати ним повільно, обертаючи під різними кутами. Кожен рух був вивіреним, точним. Вона діяла як професіонал, і від цього sexpornotales.me те, що відбувалося, здавалося ще більш сюрреалістичним.

— Нахил, — скомандувала вона медсестрі.

Та прибрала термометр з мого рота. Я судорожно вдихнув, але наступної секунди вона притиснула мою голову назад, тепер обличчям униз.

Я не бачив нічого, крім підлоги. Відчував тільки, як фалос усередині мене знаходить потрібну точку, як рідина стікає по стегнах, як пальці лікарки утримують мої сідниці розведеними.

А потім мене накрило.

Це не було схоже на звичайний оргазм. Скоріше — на вибух зсередини, коли перед очима спалахнуло білим, і все тіло вигнулося дугою. Я закричав, не соромлячись, не стримуючись. Сім’я вихлюпнулося на кушетку, на накидку, на моє власне черево.

Лікарка продовжувала рухати фалоімітатором, вичавлюючи з мене останні судоми, поки я не впав назад, спустошений, тремтячий, із палаючими від сорому щоками.

— Процедуру завершено, — промовила вона.

Медсестра промокнула мене серветкою, мовчки, діловито. Потім лікарка стягнула рукавички і кинула їх у контейнер.

— Одягайтеся, — сказала вона. — Результати надішлемо вам на пошту.