Ритуал посвячення на Мальдівах

Моя дружина Інга — жінка з нордичним характером і тілом валькірії. Висока блондинка, метр сімдесят п’ять, з параметрами, від яких у південних чоловіків зносить дах, і сталевим поглядом, який уміє поставити на місце будь-кого. У ліжку вона була розкута, але в житті — страшенна власниця й моралістка. Її коронна фраза: «Я не якась там…». Саме це «не якась там» і змушувало мене роками виношувати план, як провернути те, що сталося на Мальдівах.

Нагода трапилася, коли ми прилетіли на атол Раа. Я взяв в оренду віллу на воді з власним виходом до лагуни. Інга, фанатична дайверка, одразу ж зажадала організувати їй ексклюзивні занурення. Через місцевого човняра я вийшов на інструкторів Хасана й Алі. Хасан — жилавий, прожарений сонцем мальдівець років сорока, з пронизливими чорними очима й татуюванням акули на передпліччі. Алі — молодий, накачаний, із вічною усмішкою, що сяє на тлі вугільної шкіри. Обидва дивилися на Інгу, коли вона проходила повз у білому бікіні, як на велику білу акулу — із захватом і передчуттям.

Я сам завів із ними розмову. Запитав, чи є на островах якісь особливі, таємні ритуали. Хасан, блиснувши очима, розповів про місцеву легенду — якщо чужинка хоче побачити духів рифу, вона має пройти «посвячення» на безлюдному піщаному острові. Я сказав, що моя дружина дуже хоче побачити духів. І прямо, без евфемізмів, поставив умову: вона буде опиратися, навіть кричати. Це частина її гри. Вони зрозуміли. У мусульманському менталітеті є розуміння сили й влади, і те, що чоловік віддає дружину на виховання, сприймається як належне. Ми домовилися, що я буду спостерігати з яхти супроводу в потужний бінокль.

Наступного ранку я оголосив Інзі, що в мене розболівся зуб і треба терміново летіти в Мале до дантиста. Хасан і Алі запропонували їй унікальну екскурсію — приватний риф біля крихітного безлюдного острівця Вадху, куди не возять туристів. Інга погодилася, натягла короткий чорний гідрокостюм, блискавка якого ледве сходилася на грудях, і поплила з ними в бірюзову далечінь.

Я ж вирушив на приватній яхті, яку заздалегідь орендував. Стали за півкілометра від острова. Це був просто п’ятачок білого піску з трьома чахлими пальмами. Через оптику я бачив, як вони причалили. Інга зняла жилет і балони, залишившись в одному купальнику, і сіла на пісок. Алі дістав пакет із фруктами. Ідилія. Через десять хвилин звідкись з океанського боку підійшов другий човен. З нього вилізли ще троє місцевих. Це були члени екіпажу, яких я інструктував особисто. Здоровенні, прокачані «морські вовки», які, здавалося, народилися з веслом у руках і гарпуном у зубах. Інга напружилася. Вона подивилася на Хасана, але той лише розвів руками й широко всміхнувся.

Початок був блискавичним. Вони не питали. Один із прибулих, гігант із кучерявою бородою, схопив Інгу за волосся й заломив їй руки за спину. Хасан підійшов впритул і, дивлячись їй в очі, почав повільно розстібати блискавку на її гідрокостюмі. Інга закричала. Її крик рознісся над водою, пронизливий, злий. Вона рвонулася, лягнула бороданя, але тут же Алі піймав її за щиколотки. Її поклали на теплий пісок, придавивши зап’ястки до землі. Хасан, священнодіючи, стягнув верх купальника вниз, звільнивши її білі, як сметана, важкі груди з блідо-рожевими сосками, які тут же затверділи від вітру й страху.

— Не чіпайте мене, скоти! Я буду скаржитися в поліцію! — горлала Інга, звиваючись на піску.

Хасан мовчки взяв довгий шматок корабельної вірьовки й зв’язав їй руки над головою, примотавши їх до стовбура поваленої пальми. Плавки з неї зрізали ножем. Алі, той самий усміхнений хлопець, діловито розсунув їй коліна, роздивляючись акуратний, ідеально виголений лобок.

— Дивись, зовсім світла, — цокнув він язиком, звертаючись до бороданя. — Як харіса. Солодка буде.

Інга плювалася, крутила головою, але коли Хасан опустився між її розсунутих ніг і почав повільно, зі смаком масувати клітор мозолястими пальцями, вона закусила губу до крові. Я бачив, як її стегна зрадницьки подалися вгору. Вона ненавиділа своє тіло в цей момент, але воно жило окремо від її нордичних принципів. Бородань, не гаючи часу, розстебнув шорти й буквально вбив їй у рот свій збуджений орган. Інга захрипіла.

— Тебе чоловік учив, як розмовляти з чоловіками? Ні. Ми навчимо, — спокійно, майже лагідно сказав Хасан, спостерігаючи, як його палець зникає в уже вологій плоті.

Далі все відбувалося з дикою, ритмічною послідовністю. Хасан увійшов у неї першим, різко, без попередження, насадивши до упору. Інга завила, але її рот був тут же «зайнятий» другим. Вони не просто ґвалтували її. Це був саме ритуал. Вони передавали її по колу. Щойно один кінчав, його місце займав наступний. Уся дія супроводжувалася гортанними криками й сміхом. Інгу перевернули на живіт. Алі згріб її сідниці, розсуваючи їх у боки, і сплюнув у вузьку ложбинку.

— Ця дірка зовсім дика. Не розроблена, — заржав він.

— Зараз буде, — відгукнувся бородань, дістаючи із сумки якусь олію.

Інга дриґалася на піску, намагаючись звести ноги, але її тримали четверо. Я бачив у бінокль, як напружилося її обличчя, коли Алі увійшов в її анус. Вона закричала так, що з пальм злетіли птахи. Але її крик швидко змінився глухим мугиканням, а тіло, підкоряючись звіриному ритму десятка рук і членів, почало sexpornotales.me розслаблятися й приймати. Хвиля за хвилею. Її піднімали, ставили раком, знову кидали в пісок. Пісок був усюди: на її спині, на обличчі, у волоссі, на грудях. Під кінець, коли сонце вже хилилося до заходу, її посадили на коліна. Хасан тримав її голову за підборіддя, а решта четверо, оточивши щільним кільцем, мастурбували, заливаючи її обличчя, груди й висунутий язик густою білою спермою.

Вона вже не опиралася. Вона стояла на колінах, із заплющеними очима, і тільки важко дихала.

Мене колотило. Я тричі скинув напругу за час цієї сцени, але вирішив додивитися до кінця. Вони відв’язали її, обмили морською водою, одягли на неї купальник, посадили в човен і відвезли на сусідній піщаний острівець, де її підібрав катер. Мені потім Хасан передав телефон — він знімав майже все, особливо фінальний салют.

Я повернувся на віллу через добу. Інга лежала в басейні на матраці, в сонцезахисних окулярах. На стегнах у неї червоніли синці від грубих пальців.

— Як зуб? — запитала вона, не знімаючи окулярів.

— Вирвали, — відповів я. — Як риф?

— Красивий. Корали просто божевільні. Правда, трохи захитало. Я впала на палубі. Піду приляжу.

Вона зняла окуляри, і я побачив у її очах те, що й очікував. П’яний, ситий, замутнений блиск. Таємне знання, яким вона не поділиться ніколи. Вона нічого мені не розповіла. Ні слова. Ми полетіли через три дні. У літаку вона спала, притиснувшись до мене, така сама бездоганна скандинавська богиня, «не якась там». Тільки тепер я знав точно, наскільки глибокими бувають коралові рифи й як легко в них провалитися. Фотографії від Хасана я отримав. Запросив, зрозуміло, захищеним каналом.