Відпрацювання натурою: борг чоловіка, який сплатила я

Вітаю. Мене звати Марина. Мені 32 роки, заміжня шість років. Шатенка, зріст середній, фігура жіночна — є за що потриматися, як каже мій чоловік. Свої невеликі груди акуратної форми, тонка талія й досить широкі стегна.

Живемо ми в Нижньому Новгороді, у звичайній двокімнатній квартирі на першому поверсі. Чоловік, Антон, працює виконробом на будівництві, я — адміністратор у салоні краси. Жили небагато, але спокійно. До минулого вівторка.

Того дня я повернулася з роботи раніше звичайного. Відчинила двері й відчула запах чужих сигарет — ми з Антоном не куримо. У коридорі стояли три пари взуття. З кухні долинали чоловічі голоси.

Антон сидів за столом блідий як полотно. Навпроти нього розташувалися троє. Старший — чоловік років сорока п’яти, щільний, личкуватий, у дорогій, але м’ятій сорочці — представився Вадимом Семеновичем. Двоє молодших — Рома і Женя — типові вибивайли з короткими стрижками. Рома — рудий, кремезний, з наколками на пальцях. Женя — високий, жилавий, з неприємним примруженням.

Виявилося, Антон останні три місяці грав у підпільному покерному клубі. Програв спочатку свої заначки, потім позичив і програв вісім тисяч доларів. Вісім тисяч. Почувши цю цифру, я опустилася на табурет, відчуваючи, як підкошуються ноги. Таких грошей у нас зроду не було. Квартира в іпотеці, машина бита, накопичень нуль. Я подивилася на чоловіка — він не піднімав очей. Боягуз.

Вадим Семенович говорив спокійно, майже ласкаво. Пояснив, що борг треба повернути протягом трьох днів. Що в іншому разі Антона чекають серйозні проблеми зі здоров’ям. Що вони знають, де працюю я, де живуть мої батьки. Я намагалася пояснити, що таких грошей у нас немає й не буде, що квартира в заставі в банку. Він слухав, кивав, а потім сказав:

— А ти нічого, симпатична. Доглянута. Може, відпрацюєш?

Я завмерла. Антон звів голову, хотів щось заперечити, але Женя мовчки поклав йому руку на плече, і чоловік осікся.

— Відпрацюєш — борг закриємо. Частинами. Сьогодні перший внесок, так би мовити, — продовжував Вадим Семенович. — Справа добровільна. Не хочеш — справа твоя. Тоді з Антошею по-іншому поговоримо.

Повисла тиша. Я дивилася на чоловіка. Він відвів погляд. Дивилася на цих трьох. Розуміла, що ніхто мені не допоможе. Кричати? Тікати? Куди? Квартира на першому поверсі, вікна зачинені, двері заблоковані. І страх за своє життя, за життя чоловіка, незважаючи ні на що.

— Що потрібно робити? — запитала я, стискаючи в руках сумочку.

— Для початку просто розслабся. Кави нам зроби, а там подивимося, — ухмихнувся він.

Поки я варила каву, руки тремтіли так, що ложка дзвеніла об чашку. Рома стояв у дверях кухні й мовчки спостерігав. Коли я спробувала пройти повз нього в кімнату, він заступив дорогу й сказав: «Спідницю зніми. Буде зручніше».

Я завагалася на секунду. Потім розстебнула блискавку, стягнула спідницю, залишившись у блузці й колготах. Він узяв спідницю, відкинув убік і пропустив мене в кімнату.

Там Антона вже посадили в крісло біля вікна. Женя стояв поруч, поклавши руку йому на загривок, і змушував дивитися. Вадим Семенович розташувався в центрі дивана.

— Ну, давай знайомитися ближче, — сказав він, розстібаючи ремінь. — Іди сюди, на коліна.

Я підійшла, опустилася. Він дістав член — товстий, не дуже довгий, з темною, майже фіолетовою голівкою. Від нього пахло потом і сечею. Я заплющилася, відкрила рот.

— Очі відкрий, — наказав він. — На мене дивись.

Перший же поштовх змусив мене поперхнутися. Він рухався неквапливо, але глибоко, тиснув на корінь язика, викликаючи блювотний позив. Сльози потекли по щоках, туш попливла. Я чула, як Антон схлипнув у кріслі. Звук ляпаса — видимо, Женя привів його до тями.

— Хороша дівчинка, — похвалив Вадим Семенович, намотуючи моє волосся на кулак. — Видно, практика є. Чоловікові пощастило.

Потім він відсторонив мене й передав Жені. Той уклав мене на підлогу, задер блузку, стягнув колготи разом із білизною. Руки в нього були жорсткі, як наждак. Він розвів мої ноги, увійшов різко, без підготовки. Я скрикнула від болю. Антон смикнувся, але Рома цицькнув на нього, і чоловік завмер.

Женя трахав методично, розмірено, з якоюсь лінивою байдужістю. Потім мене перевернули на живіт. Підійшов Рома, припідняв мене за стегна. Я скрикнула, коли він увійшов ззаду. Він рухався швидше, тримав міцно, іноді ляскав по сідницях, залишаючи гарячі сліди. Вадим Семенович знову став переді мною і змусив мене смоктати його член, поки Рома продовжував ззаду. Запахи, звуки, ритмічні ляскання — усе змішалося в одну нудотну кашу.

Першим кінчив Женя — швидко витяг, перевернув мене на спину й виплеснув сперму мені на живіт. Теплі густі краплі розтеклися по блузці. Потім Рома — він загарчав, вдавив мене в підлогу й наповнив мене зсередини. Я відчула, як гаряча рідина витікає по внутрішній стороні стегна. Останнім кінчив Вадим Семенович. Він витяг член у мене з рота, провів по моїх губах, по щоці й вистрелив прямо в обличчя, заляпавши ліве око. Я заплющилася й стиснулася в клубок.

— Ось бачиш, який прогрес, — сказав він, витираючи член об мою блузку. — Вважай, відсотків десять боргу закрили. Прийдемо завтра.

Вони одяглися, зібралися. Вадим Семенович кинув на підлогу мою спідницю. На прощання підійшов до Антона, який сидів білий як крейда, і неголосно сказав:

— З дружиною тобі пощастило. Якщо смикнешся до ментів чи ще кудись — їй буде гірше, ніж сьогодні. Зрозумів?

Антон кивнув.

Двері зачинилися. Я лежала на підлозі, у спермі й сльозах. Антон сидів у кріслі й мовчки дивився на мене. Я підвелася насилу, спираючись на тремтячі руки, і, не дивлячись на чоловіка, пішла у ванну. У дзеркалі побачила своє обличчя — розмазана косметика, червоні очі, сперма на підборідді. Смак у роті був такий, що мене вирвало прямо в раковину. Я відкрила гарячу воду на максимум і стояла під душем, поки шкіра не почервоніла. Відмитися все одно не вдавалося.

Уранці задзвонив телефон. Незнайомий номер. Я відповіла.

— Сьогодні о восьмій вечора будемо, — сказав Вадим Семенович. — Познайомлю тебе ще з одним партнером. У нього свої уподобання, готуйся. Задній прохід, до речі, не розроблений?

Я мовчала. Він ухмихнувся в трубку:

— Гаразд, на місці розберемося.

Телефон пискнув, дзвінок перервався. За вікном світало. До восьмої вечора залишалося одинадцять годин. Антон спав у вітальні на дивані — або робив вигляд, що спить. Я стояла біля вікна й дивилася на порожній двір. Думок не було. Лише гучна порожнеча й холодне розуміння того, що завтра буде гірше, ніж сьогодні.