– Це моя хата – мої правила! – випалила матінка Ігоря, наче з гармати бабахнула.
Ми з Ігорем завмерли в дверях, не знаючи, чи то зайти, чи розвернутися й дати драла.
Бо перед нами, в обіймах пенатів свекрухи, стояла Марина, колишня дружина Ігоря, та їхні діти.
Відразу поставлю всі крапки над “і”: чоловіка з сім’ї я не тягла за вуха. Ми з Ігорем зійшлися вже після громкого розлучення.
Що між ними сталося?
Ну, Ігор відбріхувався просто: “Не склалося, мовляв, характери як у диких котів”.
Для Марини та дітвори він знімав квартиру, чесно оплачував. Плюс, звісно, аліменти копійчиною гріли дитячі кишені.
Коли я виходила заміж, мені перевалило за рубікон – 29 років. Я знала, що в Ігоря є діти, але він мені запав у душу, а минуле – то, як кажуть, темний ліс.
Мамі Ігоря…
Хм, я їй з першого погляду сіллю в оці заважала. Але Ігор поблажливо відмахувався: “Та вона й першу невістку не жалувала. То в неї натура така, вічно чимось невдоволена.
Але ж, люба, нам з нею не жити. Декілька годин на її території переживемо, як-небудь”.
Відвідувати свекруху я не рвалася, як заєць від мисливця. Бо там завжди лунали лекції, мов з діжки: якби не Ігор, я б досі в старих дівах сиділа.
– До 29 років ніхто заміж не взяв! Добре, хоч мій синочок зглянувся, тож маєш йому в ножки кланятися! – любила вона проказувати, як молитву.
І марно було намагатися щось їй пояснити. Що не вистрибнула заміж раніше не тому, що не кликали, а тому, що хотіла спочатку кар’єру зробити, на світі подивитися, а вже потім, зустрівши того “єдиного”, будувати гніздечко.
Я давно виробила тактику: з свекрухою в баталії не вступати. Вона собі бубонить, наче старий патефон, а я тим часом чай кухликами тягну, пропускаючи її нудні настанови мимо вух. Так, якось, мир і з нею тримали, і з чоловіком.
І от, чергова неділя. Ми пришкандибали до свекрухи, а вона з порогу:
“Тепер у мене житиме перша Ігорева з онуками!”
З кімнати вихопили діти й дружно накинулись на тата з обіймами. Їхня мати ще крутилася десь по магазинах, тож свекруха взяла на себе роль головного диригента й пояснила, що тут до чого.
– Я сама Мариночці запропонувала переїхати, щоб я з онуками могла досхочу бачитися, – промуркотіла, як кицька вершки.
Ми з Ігорем лише мовчки перезирнулися. Бо ж прекрасно знаємо, що колишню невістку вона на дух не переносила, а тут раптом “Мариночка”… Ясно як день – тут не все так чисто.
Повернулася Марина з повними торбами, гарна, як маківка, аж світиться. І погляд кидає на Ігоря, мов іскри з-під коліс.
Особисто для мене все стало зрозуміло, як дважди два: колишня дружина Ігоря вирішила таким чином його повернути. Марина знає, що Ігор часто навідується до матері, і здебільшого без мене, тому й вирішила, що це – її зоряний час.
Але то були ще не всі сюрпризи.
Наступний номер програми видала свекруха: ті гроші, які Ігор платив за квартиру для колишньої та дітей, тепер він має таку ж суму віддавати своїй матусі, яка облагодіяла родину, давши їм дах над головою.
Сказати, що я оторопіла – це нічого не сказати.
Не подобається мені ця вистава з будь-якого боку, але, що я можу зробити в цій ситуації, я не знаю.
