Дві сестри в чорних хустках, які вчора переживали втрату свого брата, тепер з обуренням читали його заповіт.
«Все своє майно залишаю дружині Ірині» – ці слова змішали їхню печаль з невдоволенням.
«Як брат міг зробити таке?» – запитували вони одна в одної, не вірячи в те, що почули.
Ірина, жінка, що сама не сподівалася на великі зміни в житті, ставала багатою спадкоємицею. Її шлюб з Ігорем тривав лише десять років.
Вони познайомилися, коли Ірина працювала офіціанткою, а Ігор завітав до ресторану з друзями. Між ними спалахнув роман, і незабаром він зробив їй пропозицію, попри заздрісні зауваження сестер.
Сестри, зрозумівши, що після одруження отримують менше фінансової підтримки, стали ще більш незадоволені. А Ігор, одружившись, відчув відповідальність за свою нову сім’ю і старався стежити за сестрами, але тепер в його житті з’явилися інші пріоритети.
Після раптової смерті чоловіка Ірина впала в глибокий смуток. Дізнавшись, що тепер у її власності все майно, вона не відчула радості, адже без Ігоря у світі не залишилося нічого дорожчого за його любов.
Сестри, обурені тим, що вони нічого не отримали, перестали спілкуватися з Іриною, звинувачуючи її в тому, що саме вона переконала Ігоря залишити їй усі активи.
Їхні голоси лунали в її пам’яті, коли одного ранку, вражена глибоким відчаєм, Ірина вирішила навести порядок у домі. Під час прибирання вона натрапила на тумбочку, де були документи Ігоря.
Трапивши на фото хлопчика, що дивився на неї з усмішкою, Ірина зрозуміла – дитина була схожа на Ігоря, як дві краплі води.
«Цього не може бути… У Ігоря був син», – думки металися в її голові, поки вона намагалася осмислити цю новину.
Вирішивши з’ясувати ситуацію, Ірина вирушила за адресою, зазначеною на конверті. Дорога привела її до сусіднього містечка, де вона, вагавшись, постукала у двері. Відчинила молода жінка, яка вже знала, хто вона.
– Я знаю, чому ви тут, – зізналася вона, запрошуючи Ірину пройти всередину. У маленькій, охайній квартирі сидів той самий хлопчик, зосереджений на навчанні.
Жінка почала розповідати Ірині про давні події. Виявилося, що між нею та Ігорем колись стався короткий, але важливий зв’язок, який призвів до народження Микити.
Жінка пояснила, що вирішила нічого не говорити Ігорю про дитину, аби не зруйнувати його життя з Іриною.
Кажучи ці слова, вона пройнялася жалем: «Він нічого не знав про це, мені потрібно було дати йому спокій».
Ірина вислухала все, але зрозуміла, що цю поїздку не буде легко пережити. Вона виборювала думки в хаосі емоцій, але незабаром прийняла рішення – допомагати Микиті, адже це продовження Ігоря, його частина.
Ірина відчула, що тепер вона може вчинити правильно, використавши все, що прийшло до неї, і вирішила прийняти нового члена родини в своєму житті.
