Увечері я зайшла до подружки, колишньої однокласниці, щоб поділитись останніми новинами. Але я встигла вимовити лише одне речення, а Оля почала сміятися.
-Галя вийшла заміж? Та ти жартуєш!
Оля схопилася за живіт і почала нестримно іржати. У неї навіть сльо зи на очі виступили. Я намагалася їй все пояснити, але вона продовжувала реготати.
-Хто ж такий без смаку і зневірений? -Кать, вона вийшла заміж за Павла, сина Лариси Петрівни …
Тут обличчя Олі витяглося в повному потрясенні.
-Галя та Павло? Так бути такого не може!
-Може…
Оля мені не повірила. Але ми потім разом їх зустріли.
Оля позеленіла від заздрості. Галю було неможливо дізнатися, із забитої сірої мишки вона перетворилася на солідну даму.
А ще вона в чоловіки взяла Павла, найзаповітнішого нареченого нашого містечка.
Він був старший за нас на два роки, син директорки, тому його всі знали. Батько його був багатим бізнесменом. Ми навчалися в одному класі з Галею.
З неї всі знущалися. Її дід виховував один. Вона постійно ходила в одязі з чужого плеча. Дивлячись на неї зараз, я мимоволі думаю;
«Може даремно ми так з нею? Могли б зараз мати дуже корисну подругу. Але хто ж знав, що все так буде?»
